Миргород

Миргород – старовинне містечко на Полтавщині, що зберігає свою старовинну історію та традиції. Саме з мінеральними та лікувальними водами асоціюється у нас це місто. Тут знаходиться відпочивальник комплекс з однойменною назвою містечка. Саме через Миргород проїздять мандрівники на Сорочинський ярмарок…

Особливості місця

Миргород … У самій назві цього міста вчувається тиша й умиротворення – саме таким воно і є та дарує їх гостям міста. У народі кажуть, що е було зручне місце для ведення мирних переговорів між сусідніми народами і племенами, а тому й пішла назва «миргород», мирний город, місце для успішного укладення миру.

Миргород вважається одним із з найдавніших поселень Лівобережної України. За словами істориків, його було засновано у XII—XIII століттях як сторожовий пункт східної околиці Київської Русі. Перші друковані записи про Миргород – город миру трапляються у XVI столітті.

Сьогодні Миргород приваблює туристів своєю старовинною архітектурою, лікувально-оздоровчими закладами, чудовими парками для відпочинку. Вулиці тут так і дихають минувшиною, що відображена у міській архітектурі…

Духовними перлами сучасного Миргорода є Свято-Троїцька Церква та Успенська Церква.

Асоціюється Миргород у багатьох ще й із селом Великі Сорочинці, яке розташоване неподалік, це постійне місце проведення Сорочинського ярмарку, куди їдуть та йдуть з усіх куточків України. І, звичайно ж, справжній мандрівник зазирне і до Миргорода – міста нашої історії часів Київської Русі.

Цікавим для туристів є заклад «Миргородкурорт», який було створено ще на початку 20-го століття. Нині до комплексу «Миргород-курорт» входять санаторії «Березовий гай», «Полтава», «Хорол» та «Миргород». На відпочинок до місць, де виробляється одна із провідних мінеральних вод на ринку України «Миргородська» постійно їдуть туристи. Отож, не баріться – приїздіть у пору золотої осені, щоб прогулятися затишними парками Миргорода, помилуватися старовинною архітектурою «мирного города», адже тут, дійсно, живуть спокій та умиротворення!

Поради незнайомцю

У місті функціонує 32 заклади ресторанного типу (бари, ресторани, кав'ярні, кафе), тому де перекусити проблем не виникне. Якщо захочете проїхатися на Сорочинці – запасіться необхідними харчами.

Зупинитися на нічліг можна у готельно-ресторанному комплексі «Миргород» (вул. Гоголя, 102) або ж у готельно-ресторанному комплексі «Гоголь» (Якова Усика, 18).

Миргород. Як добратися?

Залізничний вокзал "Миргород". Знаходиться вокзал на основному напрямку Харків – Київ, на відліку між станціями Полтава – 100 км, Ромодан – 26 км. Автовокзал "Миргород". Знаходиться за адресою вул. Воскресінська (центр міста, на території центрального базару).

Гора Парашка

Загадковості Львівщини немає меж. Одним з таких чаруючих місць є гора Парашка, що розташована на однойменному хребті Парашка в Сколівських Бескидах. Це місце, звідки відкриваються прекрасні краєвиди мальовничої природи Карпат. Саме тут, прокинувшись зранку, розумієш, як це "вище неба", коли низовина та висоти потонули у густих білосніжних хмарах.

Особливості місця

Гора Парашка являється найвищою точкою Сколівських Бескидів. ЇЇ висота сягає 1268,5 м над рівнем моря. Кажуть, якщо в безхмарну погоду уважно придивитися - то з неї видно славетний Львів, що розташований за 90 кілометрів. Почати шлях на гору можна з двох сторін її однойменного хребта Парашка, як з її західної сторони, з міста Сколе, так і з східної - з села Корчин, великої різниці тут немає, бо враження від побаченого не залежать від того, з якого боку маршруту ви приступили до подолання гори Парашки. Не важливо, кудою буде розпочато шлях, ключовими точками будуть: м.Сколе - г.Парашка - в. Гуркало - с.Корчин, і навпаки.

Парашка розташована на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди», тому мандруючи звивистими стежками маршруту, починаєш помічати усе до окремих дрібниць, адже красу такого багатовікового дива нереально пропустити повз увагу. Вирушивши на зустріч краєвидам Українськиї Карпат поринаєш у цільковите єднання з гірською природою, що дає тобі кришталево чисту та нереально холодну річкову воду, гриби та ягоди, терпкі букові горішки, а головне живить морально своєю мальовничістю.

За легендами, історична назва гори Парашки виникла ще у 1015 році. Названа вона в честь дочки Святослава Володимировича - Параски. Саме її кров була пролита на вершинах гори Парашки.

Підйом на гору Парашка починається з виходу на однойменний хребет Парашка. Вибиратися на вершину хребта доводиться мішаним лісом, нескладними маршрутними стежками (хоча ж і у цьому випадку варто подбати про гарну погоду, бажано без опадів). Підйом до хребта займає близько двох годин, хоча залежно з якою швидкістю рухатися і наявності досвіду у пішому туризмі. По дорозі до хребта зустрічається невеличка річечка, де можна набрати на запас води чи просто освіжитися. Якщо підійматися непоспішаючи, восени, можна назбирати грибів, букових горішків, ягід, але брати варто лише те, що вам відомо, для власної ж безпеки. Зійшовши на хребет від побачених краєвидів відкривається друге дихання від неймовірного захвату, якими б втомленими ви не були. З правого боку розкинеться широка долина Стрия з численними поселеннями, а зліва перед вами стелитимуться безмежні ліси заповідника Сколівських Бескидів, в яких тонуть вершини гір. Мандрувати хребтом вже простіше, значних підйомів та спадів майже немає, основний підйом, який чекатиме на вас - це схід на гору Парашка. І от подолавши нелегкий шлях у десять кілометрів, стоячи біля підніжжя гори залишається зробити останній порив на зустріч до виконання поставленої цілі. Вибравшись на вершину ви опинитеся біля величезного хреста. І, здійснивши цей підйом, можна сміливо відпочити та перекусити, насолоджуючить красою Українських Карпат.

Подолавши гору Парашку є два варіанта спуску: повернутися до вихідної точки (м. Сколе), або долати приблизно таку ж відстань до села Корчин. У другому варіанті є дві переваги: ви відкриєте нові місцини, не вертаючись пройденим маршрутом, і на шляху вам трапиться відомий водоспад Гуркало, що отримав свою назву через сильний гуркіт, під час стрімкого потоку води.

Гора Парашка - це місце, де встомлюєшся фізично, проте відпочиваєш духовно. Нехай після подолання десятикілометрової частини хребта у вас "відвалюватимуться" ноги та болітимуть плечі від рюкзаків - щира посмішка з ваших облич просто не зникатиме.

Поради незнайомцю

Вигляд з гори Парашки прекрасний в будь-яку пору року, проте особливого шарму і колориту мальовничим краєвидам додають барви осінніх лісів. Зі східної сторони біля підніжжя гори, спустившись трохи вліво від хребта, є невеличка галявина, де можна стати табором, і зранку, прокинувшись і виглянувши з намету, вас зустрінуть краєвиди несказанної краси. Також декілька галявин є неподалік водоспаду Гуркало (з західної сторони), де теж можна буде розкласти намети. Ну і звичайно не варто забувати про теплі речі, добру фізичну підготовку та мінімальну аптечку для власної ж безпеки.

Гора Парашка. Як добратися?

Якщо ви вирішили розпочати маршрут з м. Сколе - то добратися до нього можна електричками зі Львова (відстань 110км), що відправляються майже кожних 20 хв. А від Львова до с. Корчин ходять маршрутки, відстань сягає 103 км.

Віницця

Здається в кожного куточка України є свій неформальний центр. На сході це «первопрестольний» Харків чи Донецьк ,як кому більше до вподоби. На півдні, однозначно, сонячна Одеса. На Заході панує старовинний Львів. Донедавна між ними не було жодного вартісного суперника, та зараз помалу статус нового центру отримує старовинна столиця Східного Поділля – Вінниця.

Особливості місця

Як і багато місто Поділля, особливо на сході, Вінниця була заснована на початку литовської доби , коли монголи залишили край, а на їх місці почали княжити Коріятовичі. Князь Федір Коріятович засновує неподалік від Південного Бугу(Богу) фортецю, що й дає початок майбутньому місту.

Не можна сказати, що життя Вінниці було надто спокійним і мирним. На шляху татарських походів, оточена оборонними мурами, вона, наче самотній сторож стояло серед вільних степів. Та, не зважаючи ні на, що життя тут кипіло і до кінці XVI ст. місто стало центром Брацлавського воєводства.

На цей період припадає перший розквіт міста, тут розбудовується замок, центральні міські квартали, храми й монастирі. Вже на початку ХVІІ ст. у Вінниці будується Домініканський Собор, який зараз є одним з неформальних символів міста над Бугом. Також вслід за орденом святого Домініка сюди проникають єзуїти, що будують власний костел і колегію для навчання дітей окатоличеної шляхти.

Найяскравішою сторінкою історії міста стає його оборона під командуванням Івана Богуна. Цей полковник, один з найвизначніших воєначальників Хмельницького, зумів з 3 тисячним військом перемогти величезну польську армію і змусити її відступити. Кажуть, у боях козаки часто користувалися місцевою розгалуженою мережею підземних ходів, що вели далеко за межі міста.

Та плин історії не зупинити, і за славною сторінкою Хмельниччини, і не надто славною сторінкою Руїни, починається Доба Імперії. Не можна однозначно сказати, добре це чи ні, та Україна в той час стає частиною величезної структури, що розтягнулася на східних рубежах Європи. Серед її території Поділля видається малесенькою цяточкою.

Та місто зовсім не зникає в усьому різноманіття імперії, навпаки воно встигло зробити добрячий слід в історії. Перш за все, тут народився і жив великий український письменник Михайло Коцюбинський. Можливо, саме рідна Вінниця стала для нього тим «містом» від якого він утікав і куди повертався в «Intermezzo».

Також у Вінниці довгий час жив та помер видатний імперський вчений, медик Микола Пирогов. Він став засновником військово-польової хірургії і першим став користуватися анестезією при проведенні операцій. Поруч з Вінницею у нього була садиба «Вишня», де старий хірург організував безкоштовну лікарню і у спокої проводив останні роки свого життя. Зараз там знаходиться музей його імені.

За часів Української Революції місто Вінниця також отримало змогу відзначитися. Через віддаленість від кордонів воно декілька разів ставало столицею УНР, а місцевий готель «Савой» довгий час був домівкою для найвищого генералітету, міністрів, членів парламенту. Саме тут творилася майбутня незалежна Україна. Хоч і творилася з такою величезною перервою.

Чим же є Вінниця зараз? У 2013 році місто було визнано найкращим для життя в Україні. Зараз всім відомі його чепурні трамваї з безпровідним інтернетом. На диво якісні дороги. Ефективні і надзвичайно швидкі комунальні служби, а також мер – чи не єдиний мер в Україні, якого полюбили жителі.

Саме такою є атмосфера у цьому чудовому місті, яке цвіте на берегах Бугу і запрошує до себе усіх бажаючих для того, щоб переконатися у тому, що місто не даремно визнали найкращим для життя. Або ж просто скуштувати місцевого шоколаду, сидячи на балкончику історичного готелю «Савоя».

Поради незнайомцю

Вінниця чудове провінційне містечко де не шкода загубитись на декілька днів. Тут, для вашого задоволення, історичні квартали міста й розкішний готель в центрі, що колись став домівкою українського уряду. Окрім цього місто неофіційний центр солодкої імперії Roshen. Тому, потрібно викраяти трішки вільного часу і відправитися досліджувати його глибини й особливості.

Вінниця. Як добратися?

Як і до більшості обласних центрів до Вінниці доволі легко під'їхати з будь якого кінця України. Найдешевший і один з найпростіших
варіантів - залізниця. Поїзди через місто їдуть в усіх напрямках, особливо з півдня й сходу до Львова чи Закарпаття.

Шешори

На мальовничій Івано-Франківщині є гарне село Шешори, яке чудово вписується у навколишні пейзажі. Це курортне поселення, оточене манливою карпатською красою. Гори, ріки, ліси, водоспади – природа! А де може бути кращий відпочинок?

Особливості місця

Історія села сягає ще п’ятнадцятого століття, коли про нього з’явилася перша письмова згадка. І хоча село відоме більш як курортне, проте й у нього є своя славна історія. Свого тут діяли опришки, до загону яких входили мешканці Шешор, а під час Другої світової війни жителі села надавали допомогу партизанам, тим самим зробивши хороший вклад в історію.

Шешори – це складова Косівського району, до райцентру якого близько 12 км, (Косів – добре відомий серед туристів, особливо у мистецьких кругах).

Із географічних розташуванням Шешорам повезло не менше ніж із історією. Поселення тягнеться вздовж гірської річки Пістиньки, прикрашена чималою кількістю водоспадів – Срібних. Найкрасивіші серед них Великий і Малий Шешорські Гуки. Великий сягає 4-5 метрів висоти падіння. Навколо чимало гір: Кінь, Росохата, хребет Брусний, Млаки, Радул, Пасічний. Гірський масив кругом покритий смерековими та буковими лісами.

У Шешорах при середній школі є музей, присвячений народній творчості, серед експонатів закладу роботи народної майстрині Ганни Василащук, яка стала лауреатом Державної премії імені Т.Г. Шевченка. Гарна церковця Горішня – одна із найстаріших гуцульських. А взагалі село – осередок зеленого туризму.

Шешори визнано курортним місцем, тут є санаторій-профілакторій, в якому лікують захворювання шлунково-кишкового тракту та суглобів, хвороби серцево-судинної та периферійної нервової системи. Корисні процедури, чисте повітря, справжня природа – те, що потрібно для здоров’я!

Гірська романтика – це Шешори у будь-яку пору року. 

Поради незнайомцю

У селі є кілька приватних відпочинкових закладів, де можна розташуватися під час відпочинку, а ще вищезазначений санаторій-профілакторій.

Шешори – безкінечні Карпати. Як добратися?

Якщо ви на власному транспорті, то їдете з Івано-Франківська на Коломию, далі на Косів; в селі Пістинь звертаєте на Космач, там їдете до с. Шешори за вказівниками.

Село Тараканів

Відчути воєнний дух минулого можна відвідавши село Тараканів Дубенського району Рівненської області, де розташована оборонна споруда Тараканівський форт.

Особлива форма форту, його зовнішня потужність та архаїчний печерний вигляд приваблюють туристів з усієї України. Однак цікавішою за все є його історія створення.

Дата заснування: 1885-1890 роки

Час роботи: цілодобово

Стан місця: руїни

Найбільша висота: 7 підземних рівнів

Загальна площа: понад 4 га

Особливості місця

До сьогодні, на жаль, збереглися лише руїни форту, але їхнє природне оздоблення, розташування на мальовничих пагорбах над річкою Івкою, роблять це місце незабутнім.

Побудований Тараканів форт недалеко від містечка Дубно ще наприкінці 18 століття для захисту залізничної лінії Львів-Київ. Тому ви можете почути ще й інші назви споруди – Дубенський

форт або Нова Дубенська фортеця.

Як система оборонних укріплень, форт був зведений царським урядом від військ Австрійської імперії. На будівництво цієї помпезної споруди було виділено понад 66 мільйонів рублів!

Форт має форму ромба зі сторонами до 240 м та висотою до 6 м. Укріплений потужними стінами та захищений ровами. Щоб краще уявити масштабність споруди, то для прикладу уявіть, що у казематах форту могло розміщатися до 800 осіб. Форт був цілком самостійною військовою одиницею. Займаючи плошу понад 4 га та маючи 7 підземних рівнів він розміщав на своїй території хлібопекарню, пральню, церкву, морг, телефонний зв'язок і 3 колодязі з водою та інше, що було необхідне для життя гарнізону.

Окрім того була розвинена складна система підземних ходів, тунелів, приміщень, ДОТів, сходів. З тилу Тараканівського форту був величезний рів, на якому, в разі потреби, висувався міцний металевий міст.

Роки Першої світової війни стали основним серйозним випробування для форту. В часи Брусиловського прориву біля форту загинуло багато австрійських солдат. А от вже в часи Другої світової війни бої за Тараканівський форт не проходили.

Сьогодні ж дух військових пригод все ще витає у повітрі біля Нової Дубенської фортеці на високих пагорбах над річкою.

Поради незнайомцю

На нічліг в теплу пору можна стати табором на березі річки Івки. У селі Тараканів можна замовити номер у готелі «Лель». На території готелю є автостоянка. Поруч можна пообідати у кафе чи ресторані.

Цікаво буде у Тараканівському форті відвідати в середині споруди двоповерхове приміщення, куди ведуть чотири підземні тунелі (раніше там були житлові та господарські приміщення).

Тараканів форт. Як добратися?

Неподалік проходить автомобільна траса Київ-Чоп (автошлях М 06).

Від Дубно до с. Тараканів – 5 км – можна дістатися на таксі чи автобусом «Дубно-Радивилів». Зупинка наприкінці с. Тараканів, а далі – ліворуч грунтівкою.

Відстань від Києва до Дубно приблизно 376 км.

Залізницею можна дістатися до Дубно: «Київ-Ужгород»; «Харків-Львів» і т.п.

Музей Пирогово

Неподалік від Києва розкинувся народно-краєзнавчий

музей Пирогово, що відіграє неабияку роль у збереженні культурної спадщини України. Сотні неповторних експонатів побутового та фольклорного характеру, десятки унікальних архітектурних споруд та нерозвіяна атмосфера минулого не залишать байдужим нікого.

Особливості місця

Однією з основних особливостей музею Пирогово є те, що насолода від його відвідування не обмежується чотирма стінами та дахом - музей повністю знаходиться під відкритим небом, що дозволяє ще більше заглибитися у подих давнини та відчути на собі атмосферу тогочасної культури. Саме в таких місцях, як музей Пирогово зберігається непохитний дух історії, на якому формувалися українські звичаї та традиції.

Прогулюючись музеєм ви буквально потрапляєте в усі цікаві куточки України, розглядаєте зсередини життя українського народу 17-20 століть. Музей Пирогово можна назвати невеличким компактним селищем, що вмістило в себе усю глибину культури Закарпаття, Полтавщини, Слобожанщини, Подолу, Полісся та Південної України. Свій шлях історією музей Пирогово розпочав з далекого 1969 року і з часом поступово набував популярності не лише серед українців, а й туристів з за кордону. Тут вас зустрінуть славнозвісні традиційні хати-мазанки в усій своїй красі, оздоблені усіма предметами вжитку: від меблів та одягу до посуду та ікон. На подвір'ї розташовані невеличкі пасіки з вуликами старих зразків. У тих хатах, не дивлячись на те, що там ніхто не проживає, і досі панує теплий сімейний затишок.

Також перед вами постануть могутні вітряки-велетні, що були привезені сюди з різних куточків України. Вражаючим дивом музею Пирогово є точне відтворення церков, що увійшли в історію країни, серед них славнозвісна Десятинна церква, де і досі проводяться обряди вінчання та христин за старовинними традиціями, що приваблює багатьох молодят.

Прогулянку музеєм Пирогово можна здійснювати як самостійно так і з допомогою екскурсовода. Немає напевно нічого ліпшого, ніж у теплу пору, взявши з собою плед, посидіти на газонах музею, любуючись несказанними краєвидами українських сіл, що немов збіглися до купи, аби поєднати на одному клаптику землі усю культурну спадщину країни.

Ще однією з незамінних особливостей музею Пирогово безперечно є те, що кожного сезону тут проводяться різноманітні ярмарки, виставки та святкування. Звичайні працюючі зустрінуть вас у традиційному українському одязі, що додає екскурсіям ще більш теплої атмосфери. Не дивуйтеся, якщо на вуличках музею та біля будинків ви зустрінете людей чи робітників, зайнятих різноманітним ремеслом тогочасності: ткатством, ковальством чи ліпленням посуду з глини. Відвідавши музей можна потрапити на театралізовані дійства чи виступи фольклорних виконавців.

Музей Пирогово - це невеличка казка, в якій вдало переплітається минуле з сьогоденням, християнство з язичництвом та народна культура з народним побутом. Кожен елемент музею є невід'ємною його частиною.Усе це утворює неповторну композицію подорожі історією, що закарбовується в пам'яті надовго.

Поради незнайомцю

Музей Пирогово зачаровує у будь-яку пору року: навесні біля хаток розпускаються вишні та зеленіє трава, влітку над пасіками гудуть бджоли та золотяться невеличкі поля з пшеницею, восени музей покривається золотавою ковдрою, що утворює неповторні краєвиди, а взимку можна відчути справжній затишок музею, де з димарів будинків густо йде дим, а навулиці відбуваються культурно-розважальні різдвяні дійства. На території музею є невеличкий ресторанчик, де можна відвідати кухні різних куточків України і, звичайно ж, поласувати борщем з пампушками.

Усі бажаючі мають змогу прокататися, осідлавши коня, а також спробувати себе у тогочасних ремеслах.

Музей Пирогово. Як добратися?

Музей знаходиться за годину їзди від Києва, у тому напрямку ходить багато маршруток. Музей Пірогово приймає відвідувачів щоденно з 10.00 до 18.00, окрім середи. Після 18.00 експонати закриваються і можна простонеба гуляти музеєм до 21.00. В роботі музею багато чого залежить також від погодних умов.

Вартість квитків:

-дорослий - 30грн

-для школярів, студентів та пенсіонерів - 15грн

-для дітей, менших 10 років - 5 грн.

Музей має також календар святкувань християнських на язичницьких свят: Масляна, Покрова, Івана купала та ін. Тому якщо ви бажаєте потрапити на якесь із них - варто поцікавитися заздалегідь.

Свірзький (він же Свіржський) замок

Свірзький (він же Свіржський) замок

Свірзький (він же Свіржський) замок розташований у селі Свірж, що на Львівщині. Замок на перший погляд не надто складний, але там дуже красиво, чудна природа, романтична атмосфера - просто створена для художників пейзажна картина. До того ж, замок "під охороною" скель, які величають "скелями Івана Франка", начебто через любов Каменяря до цих кліфів.

Особливості місця

Щодо дати утворення замку є деякі розбіжності, адже більшість джерел згадує 1530 рік, а от вивіска на брамі вказує 1482 рік, то ж самі обирайте на скільки старовинну споруду відвідуєте. Будівля збудована з дещо неоднозначним призначенням, адже вона виконувала й оборонну й світську функції, віддаючи перевагу все таки останній.

Замок належав знатному шляхетському роду Свірзьких, та в той час його вигляд був не такий як зараз, сучасного вигляду він здобув, коли перейшов у власність графа Цетнера, - у ХVІІ сторіччі, в той час його укріпили й перебудували. За деякими джерелами автором проекту став славнозвісний військовий фортифікатор Павло Ґродзицький, він же ж збудував у Львові два арсенали - Сенявський і Королівський.

Опісля перебудови замку він став ще більше не придатний до оборони, не зважаючи на своє вигідне положення. Тому навіть у 1648-1654 роках Свірзький замок не одноразово був здобутий козацькими загонами, ну а в 1648 році його навіть дещо спалили татари.

Наступні облоги, які випадали на долю замку йому вдалось вистояти, тому ми й маємо можливість відвідувати Свірзьку гордість і сьогодні щоправда не завжди це вдається зробити всередині, а частіше ззовні. Але це не зменшує зацікавлення спорудою.

На подвір'ї пам'ятки - колодязь і костел , збудований ще у ХV сторіччі. До того ж, з історією замку пов'язана легенда, в якій розповідається про дівчину зі замку, яка покохала ворожого солдата. Любощі їй запаморочили голову й під час одного з нападів зрадниця відкрила ворогам ворота. А після захоплення замку "коханий", не довго думаючи, кинув дівчину в колодязь, що досі зберігся на території Свірзького замку.

Жуків острів

Жуків острів

Жуків острів Жуків острів знаходиться на правому березі Дніпра між озером Коник і островом Водників, з яким з’єднується дамбою. Названий так він неспроста, а через струмок Жуківка, що впадає в Дніпро недалеко від Корчуватого.Жуків острів

У народі острів ще називають Жучка. Відразу потрібно зазначити, що туди краще добиратися своїм транспортом. Ще можна маршруткою, ну або йти кілометра 2–3 вздовж лісу. Влітку на Жуковому острові приємно відпочивати, можна засмагати і купатися. Пляжі тут досить вузькі, як на Трухановому острові. Також тут повно рибалок, кажуть, що риби там багато. В основному люди приїзжають сюди на вихідних з наметами.

На сьогоднішній день це одна з тих територій, де ви зможете побачити справжню природу у всій красі. Ландшафти тут не змінюються, збереглися в незмінному вигляді. Ще Жуків острів є заповідником. На цій території є велика кількість рослин і тварин, які занесені до Червоної книги України.

На Жуковому острові знаходиться близько 120 видів цінних рослин. Також безліч рідкісних пернатих: білохвості орлани, куріпки. Сюди прилітають перелітні птахи. Є горностаї, видри, бобри, куниці, ласки. У затоках і старому руслі Дніпра нерестяться близько трьох десятків риб. Місцевість тут місцями досить важко прохідна. На території є 2 ресторани. Ще тут часто можна зустріти бігаючих страйкболістів. Шкода тільки, що люди сміття за собою не прибирають, цей факт незабаром може перетворити місце для відпочинку в смітник.

Жуків острів прославився недобудованим залізничним тунелем під Дніпром, так зване «сталінське метро». Зараз це напівзатоплена водою шахта довжиною в 600 метрів, яка свідчить про великі масштаби проекту. Її почали будувати ще в 1936 році з метою посилення Київського укріпрайону. Планувалося зробити перехід з Жуківа острова на Осокорки. В цьому секретному проекті тоді було задіяно село Корчувате, як склад матеріалів і був побудований ремонтно-механічний завод. А на Дніпрі була облаштована база для ремонту суден. В проекті було задіяно12 000 робітників. Все це будувалося, поки не почалася друга світова. Після війни об’єкт став застарілим, а будівництво стало недоцільним. У 1974 році, коли почала діяти Канівська ГЕС і підвищився рівень води в Дніпрі, тунель на половину опинився під водою.

Аджимушкайські каменоломні

Аджимушкайські каменоломні

Аджимушкайські підземні виробки існують понад півтора століття. За час видобутку каменю, з якого будувалося місто Керч, вони утворили складну систему ходів, що тягнеться на багато кілометрів. У роки Великої Вітчизняної війни Аджимушкайські каменоломні стали базою партизанського руху.

У травні 1942 р. гітлерівці прорвали оборону радянських військ на Ак-Монайських позиціях. Знесилені загони з боями відступали до Керчі. В районі Аджимушкая 14 і 15 травня розгорнулися особливо запеклі бої. Але оборона була прорвана, і бійці змушені були сховатися в підземеллях. Організували два окремих гарнізони: у Великих каменоломнях — чисельністю приблизно 10 000 осіб, у Малих — до 3 000

Героїв чекали суворі випробування. Аджимушкайськікаменоломні до оборони завчасно не готували, тому спеціальних запасів зброї, боєприпасів, продовольства, медикаментів не було. На видачу продовольства довелося встановити суворі норми. Особливо важко було з водою. Колодязі опинилися зовні, і воду можна було добувати тільки в бою. Положення воїнів у Великих (Центральних) Аджимушкайських каменоломнях ускладнювалося і тим, що в них знаходилося більше 500 поранених бійців і офіцерів, тут ховалися також тисячі жінок, дітей і людей похилого віку — мешканців міста та прилеглих селищ.

Гітлерівці підірвали входи і виходи з підземель. Вибухами великої сили обрушували покрівлю підземних виробок. Закидали в підземелля димові шашки, закачували компресорами отруйний газ. Тим не менш, в ніч з 8 на 9 липня була зроблена вилазка. Підсумком її став розгромлений ворожий гарнізон у селищі Аджимушкай. 170 днів і ночей билися з ворогом гарнізони Великих і Малих каменоломень.У пам’ять про героїв звели монументальний пам’ятник — два величезних бетонних пілона, що обрисами нагадують скелі Аджимушкая, підносяться над входом в підземелля. На них висічені багатофігурні композиції, що зображують епізоди героїчної боротьби воїнів підземного гарнізону. У 1966 році організовано підземний військовий музей.

9 маловідомих місць Західної України, які варто відвідати

9 маловідомих місць Західної України, які варто відвідати

Старовинний центр Львова, Кам’нець-Подільська фортеця, Хотинський замок, Чернівецький Будинок митрополитів (тепер Чернівецький національний університет), Скелі Довбуша, Шацькі озера – всі ці об’єкти вже давно відомі кожному українському мандрівнику. Більшість з подорожуючих, які прагнуть кудись поїхати частіше за все вибирають саме захід нашої країни. Але мало хто з нас чув про не такі відомі місця на Заході, які є не менш прекрасними ти милують око кожного, кому вдалось їх побачити. Пропонуємо до вашої уваги список маловідомих місць Західної України, які варто відвідати.

1.      Тунель кохання (поблизу с. Клевань, Рівненська обл.

Тунель утворили зарості дерев, кущів, які сплелися між собою у конструкцію арочної форми. Побачивши це вражаюче зелене диво вперше, важко повірити, що створила його сама природа, а не якийсь ландшафтний дизайнер. Починаючи з травня, листя дерев та кущів у поєднанні з квітучими рослинами утворюють навколо залізничної колії наче вкритий шовковистим зеленим килимом тунель. Одна з легенд стверджує, що таке чудо природи з'явитися після трагічної смерті однієї місцевої пари закоханих. Проте, швидше за все, природа змогла створити Тунель кохання після того, як колію трохи занедбали і припинили вчасно обрізати гілля. Дерева та кущі розрослися, товарний потяг, який ходив тут щодня, скеровував напрям їхнього росту - так і утворилася природня арочна конструкція, котра тепер стала улюбленим місцем туристів та молодят. 

2.      Тараканівський форт (поблизу с. Тараканів, Рівненська обл.)

Неподалік від Дубно знаходиться перлина фортифікаційного мистецтва -  Тараканівський форт, котрий був збудований для укріплення західних кордонів Російської імперії у ХІХ ст. і був цілком самостійною військовою одиницею. Займаючи площу понад 4 га та маючи 7 підземних рівнів, він уміщав на своїй території хлібопекарню, пральню, церкву, морг, телефонний зв'язок і 3 колодязі з водою та інші споруди, необхідні для життя гарнізону. У наш час Тараканівський форт зустрічає відвідувачів складною системою підземних ходів, тунелів, приміщень, ДОТів, сходів. До форту можна потрапити через входи у чотирьох ровах, які оточують будівлю.

В одній з наших мандрівок ми відвідуємо ці неймовірні місця лише за один день.

3.      Джуринський (Червоногородський) водоспад (с. Нирків, Тернопільська обл.)

Джуринський водоспад вважається найвищим рівнинним водоспадом, хоча про нього знає не так багато людей поза Тернопільщиною. Висота найвищого з трьох каскадів – аж 16 м. Джуринський каньйон,  де і знаходиться Червоногородський водоспад, входить в десятку найкрасивіших місць України. За переказами старих людей, водоспад штучно утворено турецько–татарськими полчищами, які в 1620 році після перемоги польських і козацьких військ все руйнували на своєму шляху від м. Кам’янець-Подільського до Львова і Перемишля. Справа в тому, що річка Джурин, колись була досить повноводна. Вона робить у Червоногороді кількакілометрову петлю, омиваючи своїми водами червоногородське поселення. Для того, щоб здобути замок, від якого до сьогодні залишились тільки башти, туркам довелося перерубати кам’яний кряж і пустити води до повноводного Джурина на водоспад, звільнивши таким чином собі шлях до замку. Але то легенда, а водоспад існує.

         

4.      Заліщики (Тернопільська обл.)

Заліщики – невеличке курортне містечко лежать у мальовничій долині на лівому березі Дністра в південно-західному Поділлі, немов би на півострові. Дністер витанцьовує навколо цього райцентру на півдні Тернопільщини такі вихиляси, що, здається, от-от задушить невелике місто в своїх глибоких обіймах. Заліщики від обіймів не пручаються, адже саме завдяки височенним берегам Дністра це подільське місто може похвалитися середземноморським кліматом. Протилежний буковинський берег Дністра, що оточує Заліщики з трьох сторін, а зокрема з півдня і сходу, підноситься над рікою 70-120 метрів високою і стрімкою стіною. Саме з цієї сторони відкривається запаморочливий вид на все місто та на Дністрову меандру. Побачити на власні очі це неймовірне місце можна під час мандрівки Тернопільщиною.

5.      Бакота (поблизу смт. Стара Ушиця, Хмельницька обл.)

Бакота – це місце, якого немає на карті, такий собі неіснуючий рай. Зараз так називають території вздовж берегів Дністра поблизу залишків одного з найстаріших монастирів України. Тут над кришталевою водою витає дух вікової історії. Бакота – село, Колодіївської сільської ради Кам’янець-Подільського району. Але цього села ви не знайдете на карті України. Колишні його мешканці не можуть повернутися, поблукати між порожніми хатами, подивитися на закинуті садки. Бо там, де колись була Бакота, сьогодні тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних. Тепер – частина національного природного парку «Подільські Товтри».

6.      Манявський водоспад (с. Манява, Івано-Франківська обл.)

Це один з найвищих і найкрасивіших карпатських водоспадів. Розташований він у мальовничій ущелині серед стрімких гір. Висота Манявського водоспаду - близько 18 метрів. Нижче і вище за течією є кілька двометрових порогів. Поблизу у лісі на скелі над річкою зберігся старовинний монастир-скит XVII в. Його заснував виходець з Афону монах Йов Княгинецький. Колись цей монастир був обнесений кам'яною стіною, за якою жителі сіл ховалися під час нападів турків і татар. У минулому тут знаходилась бібліотека стародруків. За переказами, сюди неодноразово навідувався один з ватажків опришківського руху Олекса Довбуш. Красива Карпатська природа, чисті гірські річки та повітря, цікаві маршрути для зеленого туризму, святі місця і спокій мають цілющий вплив на кожного, хто хоче відпочити від великого міста. Відпочити та духовно збагатитись можна під час нашої мандрівки, яка охоплює й інші сакральні об'єкти Галичини.

7.      Розгірче (Львівська обл.)

Однією із історично-культурних цінностей Львівщини є Печерний монастир, який знаходиться поблизу села Розгірче. Це цілий монастирський комплекс який знаходиться в печерах і представляє собою унікальний зразок наскельного сакрального будівництва XIII-XVI століть. Таке будівництво не є типовим для теренів Галичини. Сам монастир знаходиться на пагорбі, звідки відкривається прекрасний краєвид на всю навколишню місцевість і долину річки Опір. Скельні печери монастиря розташовані в два яруси. На нижньому ярусі розташовувались житлові приміщення, а на верхньому – церква, на місці якої зараз розташована маленька ікона, яка встановлена у 2003 році.

8.      Поповичі (Львівська обл.)

У ХІХ ст. відповідно до концепції безпеки Австро-Угорської держави Перемишль було обрано стратегічним пунктом, тому навколо міста, на пагорбах, що його оточують, був побудований 45-кілометровий пояс оборонних укріплень. Це була одна з найбільших фортець Європи, яка складалася з 57 фортів, 6 з яких зараз знаходяться на прикордонній території України і доступні для огляду туристів. Найкраще збережений форт – це «Дзєвєнчиці». Цей із фортів зберіг свою багатоярусну будову, а стежка, що поряд рову біля форту має багато відгалужень. Форти, які знаходяться північніше до кордону, це – «Лисічка», «Биків» і «Плешевичі» – збереглися набагато гірше. Північніше знаходиться форт «Марушка Ліс». А від форту «Лисічка», на жаль, залишилися руїни. Кожен із фортів розташований на пагорбі та оточений ровом. Цікавим є й те,що у цій місцевості щороку в перші три дні липня проводять фестиваль мистецтв «Fort.Missia».

      9.    Урочище “Прийма” (поблизу м. Миколаїв, Львівська обл.)

Урочище Прийма, унікальне за своєю красою та історією, знаходиться за 2 км від м. Миколаєва Львівської області. За словами археологів, саме біля Миколаєва збереглися залишки давньоруського городища, зокрема його печери. Якщо ви любителі прадавнього минулого та історичних розкопок, то тоді вам буде цікаво відвідати й «житло» неандертальців, яке було знайде на території урочища. Та найцікавіше чого його варто відвідати - це абсолютно фантастичний та нереальний зовнішній вигляд цього гроту-поселення.